Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його (на Смоленському кладовищі) спочатку і поховали. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…».

Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. 

У 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою.

Минуло понад півтора століття, однак дана подія не стерлася з пам’яті шанувальників великого Кобзаря. Щороку 22 травня українці йдуть на могилу поета, до його пам’ятників, щоб ще і ще раз вшанувати генія української і світової літератури.

З нагоди  відзначення  річниці з дня смерті та дня перепоховання  Т.Г. Шевченка  у гімназії було проведено виховні заходи на відповідну тематику.